Перспектива укладення миру. Чи є вона?

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”

 

Світ, що втомився від війни, все частіше питає: коли настане мир в Україні? Але мир – це не просто момент припинення вогню. Це нова архітектура безпеки, де перемагає не слабший, а той, хто не втратив суб’єктності. Чи зможе Україна зберегти своє право на голос у грі великих? І чи дозволить нова геополітична реальність досягти миру без капітуляції?

Цей матеріал – спроба подивитися на перспективу миру не через призму емоцій, а через обʼєктивну логіку реальної політики. Без ілюзій. Без бажаного. Лише те, що справді можливе.

Що означає мир у сучасному контексті?

Це не лише припинення бойових дій. Це – нова конфігурація безпеки, яка гарантує збереження суб’єктності України, її обороноздатність, економічну життєздатність і зовнішньополітичний курс. І це неможливо досягти суто двосторонньою домовленістю з hосією – потрібен щонайменше допуск або згода таких гравців як США, ЄС, Китай.

Отже, справжній мир – це не угода, це нова система безпеки, гарантій і впливу.

Хто є ключовими акторами і які їхні інтереси?

Україна. Має не лише публічно озвучені цілі, як-от деокупація, міжнародні гарантії, покарання агресора, а й критичні неформалізовані інтереси: уникнути втрати доступу до Чорного моря, зберегти армію, захистити оборонну промисловість, і – найважливіше – мінімізувати втрати.

Росія. Її мета – не лише контроль над частиною територій, а й геополітичний розворот України, підрив єдності Заходу, використання Трампа як інструменту виходу з санкційного тиску, руйнування ідеї суверенної України як частини європейського порядку безпеки, залучення США як посередника у торгівлі з ЄС.

США. Сьогодні – це зовсім не той Вашингтон, що був у 2022–2023 роках. Нове керівництво зосереджене на Китаї та Тайвані. Вся оборонна стратегія Пентагону нині – це стримування Пекіна. Європейський театр – другорядний. Україна сприймається не як союзник, а як елемент торгу з Москвою. США прагнуть вигоди, і не планують довготривалих витрат. Національний інтерес: уникнення війни на два фронти, збереження контролю в Індо-Тихоокеанському регіоні, стримування Китаю, при цьому мінімізація витрат у Європі.

Європейський Союз. ЄС розділений. Частина країн чітко усвідомлює загрозу з боку РФ (Польща, Балтія, Франція, Німеччина, Скандинавія), інші – радше осторонь. Амбіція стратегічної автономії – це не ініціатива Брюсселя, а реакція на поведінку США. Тому ця думка ще має вкоренитися, пройти бюрократію і потім вже підуть пагони. Національний інтерес: недопущення агресії Росії, безпечне сусідство, зменшення залежності від США в обороні.

Китай. Пекін – мовчазний, але активний гравець. Він не хоче перемоги Заходу, але й не хоче хаосу. Його пропозиції щодо миротворчої операції – це спосіб нав’язати себе як посередника, зберігаючи лояльність до Москви. Національний інтерес: ослаблення США, перетягування ЄС на свій бік, недопущення розвалу РФ, геоекономічна перевага, або контрольований конфлікт, або його припинення завдяки Пекіну.

Де інтереси збігаються, а де – конфліктують?

Збігаються вони дуже обмежено:

• всі хочуть уникнути прямого зіткнення НАТО з РФ;

• ніхто не зацікавлений у повному колапсі Росії;

• ЄС та США не хочуть прямого фронту з РФ в Європі.

Але конфліктів – набагато більше:

• Росія й Україна мають несумісні цілі;

• США хочуть угоди з РФ, а не перемоги України;

• Китай хоче нав’язати мир у власному форматі;

• ЄС не має спільної позиції, що відкриває двері для хаотичних рішень. Хоча курс на стратегічну автономію вони все ж взяли.

Які сценарії найбільш вірогідні найближчим часом?

Перший – інерційний. Війна триває, США скорочують допомогу, ЄС – навпаки – активізується через коаліцію рішучих. РФ намагається досягти прориву на фронті до моменту, коли тягти з перемир’ям стане вкрай загрозливо.

Другий – примус до компромісу. Вашингтон домовляється з Москвою напряму. Київ опиняється під тиском погодитись на статус-кво. Це – найнебезпечніший сценарій з погляду суб’єктності України.

Третій – розворот США проти РФ. Трамп змінює тон щодо Кремля – через внутрішній тиск або через те, що Путін «затягує» угоду. У такому разі Вашингтон може відновити часткову підтримку України як інструмент тиску на Москву.

Четвертий – європейська ініціатива. Франція, Польща, Балтія формують оборонний союз. Виробництво зброї зростає. США не заважають, але й не допомагають.

П’ятий – китайська формула. Китай пропонує «нейтральну миротворчість». Росія погоджується, США не протидіють. Україна опиняється перед геополітичним шантажем.

4 і 5 сценарії радше є варіантами розвитку подій за умови реалізації першого сценарію.

Так, перспектива миру існує. Але це буде не український мир, не західний, і не китайський. Це буде нова геополітична реальність, яка формується прямо зараз. Завдання України – не втратити у ній голос, право на слово, і право на силу.

І тому головне – не допустити втрати суб’єктності. Бо тільки суб’єкт може домовлятись, усі інші – погоджуються.